Κῶς

Κῶς, gén. Κῶ, dat. Κῷ, acc. Κῶν ou Κῶ (ἡ) l’î. de Kôs (auj. Kos, anc. Stanchio) Hdt. 1, 144 ; Thc. 8, 41, 108, etc. ||

E Acc. Κῶν, Il. 2, 677 ; ou Κῶ, Xén. Hell. 1, 5, 1 ; Pol. 16, 15, 4, etc. Épq. Κόως, Hh. Ap. 42.

Étym. cf. Κώϊος, Κῷος.